Поняття «ментальність» - багатогранне й водночас неоднозначне, про що свідчить велика кількість його інтерпретацій різними науковцями. Попри те, що в науковому обігу й у буденному житті воно використовується вже досить давно, різноманітність, а іноді навіть кардинальна протилежність підходів у його трактуванні, свідчить про те, що явище ментальності досліджене й розкрите ще не повністю. На даному науковому етапі можна прослідкувати тенденцію до розширення дослідницького поля питань ментальності. Так французький історик і представник «школи Анналів» Жак Ле Гофф вважав, що саме абстрактність у визначенні самого поняття і його предмету є головною перевагою і особливістю феномену ментальності.
Формування ментальності – процес довготривалий і те, яким він буде, залежить від багатьох факторів: традицій, культури в якій здійснюються всі процеси, середовища життєдіяльності людей, соціальних структур та від багатьох інших факторів, в залежності від того, про яку саме ментальність йде мова. Цікавим є те, що ментальність, в свою чергу, теж впливає на ці всі процеси, тому можна стверджувати, що таким чином відбувається взаємовплив. Таку особливість помітили різні дослідники, зокрема Вальтер Ламмерс зазначав: «Ментальність групи породжується її історією, але й сама історія в подальшому визначається ментальністю».
Ментальність являє собою культурні, психологічні, духовні, соціальні особливості, притаманні для певної соціальної групи (етносу, нації…), які лежать в основі моралі, звичаїв та традицій і проявляються в автоматичних реакціях на події і ситуації.. Очевидно, це пояснює той факт, що питання «ментальності» є предметом вивчення культурології, а також частково історії, психології, соціології та антропології.
Вперше в науковий обіг термін було введено Р. Емерсоном у 40-их рр. 19 ст., але тоді термін був наділений іншим змістом – містичного характеру. Згодом термін був введений Л. Леві-Брюлем в його праці «Первобытное мышление» у 1922 році. Автор виділяє 2 типи ментальності – дологічну і логічну, але не характеризує їх. Але в традиційному розумінні поняття «ментальність» сформувалось пізніше. Значною мірою цьому сприяли французькі історики, представники «школи Анналів» Ж. Дюбі, Л. Февр, М. Блок, Ф. Бродель, та Ж. ле Гофф які представили це поняття в розумінні колективної психології суспільств, а також колективних уявлень про світ і значно посприяли подальшому вивченню ментальності.
Велика кількість різних думок і розумінь поняття «ментральності» посприяли утворенню класифікації визначень. Зокрема Б. І. Додонов виділяє 6 типів визначення ментальності: описові, психологічні, нормативні, структурні, генетичні та історичні. Серед науковців спостерігається відсутність єдності щодо розуміння ментальності. Так Р. Шпрандель вважає, що ментальність – це колективні уявлення, в яких дуже важливими є мінливе сприйняття людини і усвідомлення про власну группу. Натомість М. Фуко вбачає вираження ментальності у мові та мовленні, які забезпечують мисленнєві конструції носіїв мови, завдяки чому і формується ментальність. Ф. Граус до розуміння ментальності підходить ще простіше і вважає, що нею є все, що не попадає під визначення «політики», «звичаїв», «законів». В. Ламмерс вважає, що ментальністю є ні що інше, як одноманітні й постійні звички, реакції, рішення та цінності у межах певної соціальної групи. Дуже схоже розуміння Жоржа Дюбі та Арона Гуревича, які також сприймали ментальність як характеристику суспільства, яка виражає повсякденний облік колективної свідомості. Проаналізувавши численні визначення поняття «ментальності», слід зауважити, що переважна їх більшість говорить про те, що ментальність можна ототожнити з глибинним рівнем масової свідомості. Це колективні уявлення людей, окремих етносів, їх цінності, орієнтири, уявлення та почуття, які визначають дії і способи життя.
Окремим важливим питанням є дослідження української національної ментальності. Вагомі здобутки у цьому питанні здійснили І. Нечуй-Левицький, М. Костомаров, Д. Чижевський. Останній зазначав про те, що в українській традиції ментльність часто трактується як «національна вдача», «дух народу», «духовний склад нації чи «національний характер». Насправді всі ці поняття не лише можна вважати синонімами, а й попередниками української ментальності. Але при цьому варто розрізняти народний характер і народний світогляд, хоча всі ці поняття є дуже близькими між собою.
Значна частина наукових досліджень спрямована на розрізнення понять «ментальність» та «ідеологія». Основна їх відміннсть полягає у тому, що ментальність, на відміну від ідеології, більш суб*єктивна, неусвідомлювана, статична та менш варіативна. Важливим аспектами у вивченні також є розрізнення та взаємозв*язок понять «ментальність» та «менталітет». Серед науковців, які присвячували свої дослідження цій проблематиці, були М. І. Пірен, В. Г. Нестеренко, В. П. Бех, В. Г. Дубов, В. В. Буяшенко, А. Кравченко та інші. Тут теж погляди науковців розділяються і прийти до однозначності у розумінні досить проблематично, проте, як на мене, ментальність – це ширше поняття, натомість менталітет – більш особистісне.
Отже, не зважаючи на те, що поняття ментальності вже вивчається досить тривалий час, а існує ще довше, єдності та одностайності у його розумінні та трактуванні немає, часто думки науковців є схожими, іноді – зовсім протилежними. Все це зумовлює причини для дискусій і свідчить про необхідність подальшого вивчення як самої ментальності так і близьких по значенню понять – менталітет, світогляд, традиції, дух нації та інші. Адже на даний час більша частина непорозумінь виникає через співвідношеннях цих понять між собою – дехто їх протиставлює, хтось вважає синонімічними й близькими, а хтось взагалі не вбачає між ними принципової різниці. Саме тому можна однозначно стверджувати лише одне - вивчення ментальності на сьогодні ще є остаточно не завершеним і актуальним.
Формування ментальності – процес довготривалий і те, яким він буде, залежить від багатьох факторів: традицій, культури в якій здійснюються всі процеси, середовища життєдіяльності людей, соціальних структур та від багатьох інших факторів, в залежності від того, про яку саме ментальність йде мова. Цікавим є те, що ментальність, в свою чергу, теж впливає на ці всі процеси, тому можна стверджувати, що таким чином відбувається взаємовплив. Таку особливість помітили різні дослідники, зокрема Вальтер Ламмерс зазначав: «Ментальність групи породжується її історією, але й сама історія в подальшому визначається ментальністю».
Ментальність являє собою культурні, психологічні, духовні, соціальні особливості, притаманні для певної соціальної групи (етносу, нації…), які лежать в основі моралі, звичаїв та традицій і проявляються в автоматичних реакціях на події і ситуації.. Очевидно, це пояснює той факт, що питання «ментальності» є предметом вивчення культурології, а також частково історії, психології, соціології та антропології.
Вперше в науковий обіг термін було введено Р. Емерсоном у 40-их рр. 19 ст., але тоді термін був наділений іншим змістом – містичного характеру. Згодом термін був введений Л. Леві-Брюлем в його праці «Первобытное мышление» у 1922 році. Автор виділяє 2 типи ментальності – дологічну і логічну, але не характеризує їх. Але в традиційному розумінні поняття «ментальність» сформувалось пізніше. Значною мірою цьому сприяли французькі історики, представники «школи Анналів» Ж. Дюбі, Л. Февр, М. Блок, Ф. Бродель, та Ж. ле Гофф які представили це поняття в розумінні колективної психології суспільств, а також колективних уявлень про світ і значно посприяли подальшому вивченню ментальності.
Велика кількість різних думок і розумінь поняття «ментральності» посприяли утворенню класифікації визначень. Зокрема Б. І. Додонов виділяє 6 типів визначення ментальності: описові, психологічні, нормативні, структурні, генетичні та історичні. Серед науковців спостерігається відсутність єдності щодо розуміння ментальності. Так Р. Шпрандель вважає, що ментальність – це колективні уявлення, в яких дуже важливими є мінливе сприйняття людини і усвідомлення про власну группу. Натомість М. Фуко вбачає вираження ментальності у мові та мовленні, які забезпечують мисленнєві конструції носіїв мови, завдяки чому і формується ментальність. Ф. Граус до розуміння ментальності підходить ще простіше і вважає, що нею є все, що не попадає під визначення «політики», «звичаїв», «законів». В. Ламмерс вважає, що ментальністю є ні що інше, як одноманітні й постійні звички, реакції, рішення та цінності у межах певної соціальної групи. Дуже схоже розуміння Жоржа Дюбі та Арона Гуревича, які також сприймали ментальність як характеристику суспільства, яка виражає повсякденний облік колективної свідомості. Проаналізувавши численні визначення поняття «ментальності», слід зауважити, що переважна їх більшість говорить про те, що ментальність можна ототожнити з глибинним рівнем масової свідомості. Це колективні уявлення людей, окремих етносів, їх цінності, орієнтири, уявлення та почуття, які визначають дії і способи життя.
Окремим важливим питанням є дослідження української національної ментальності. Вагомі здобутки у цьому питанні здійснили І. Нечуй-Левицький, М. Костомаров, Д. Чижевський. Останній зазначав про те, що в українській традиції ментльність часто трактується як «національна вдача», «дух народу», «духовний склад нації чи «національний характер». Насправді всі ці поняття не лише можна вважати синонімами, а й попередниками української ментальності. Але при цьому варто розрізняти народний характер і народний світогляд, хоча всі ці поняття є дуже близькими між собою.
Значна частина наукових досліджень спрямована на розрізнення понять «ментальність» та «ідеологія». Основна їх відміннсть полягає у тому, що ментальність, на відміну від ідеології, більш суб*єктивна, неусвідомлювана, статична та менш варіативна. Важливим аспектами у вивченні також є розрізнення та взаємозв*язок понять «ментальність» та «менталітет». Серед науковців, які присвячували свої дослідження цій проблематиці, були М. І. Пірен, В. Г. Нестеренко, В. П. Бех, В. Г. Дубов, В. В. Буяшенко, А. Кравченко та інші. Тут теж погляди науковців розділяються і прийти до однозначності у розумінні досить проблематично, проте, як на мене, ментальність – це ширше поняття, натомість менталітет – більш особистісне.
Отже, не зважаючи на те, що поняття ментальності вже вивчається досить тривалий час, а існує ще довше, єдності та одностайності у його розумінні та трактуванні немає, часто думки науковців є схожими, іноді – зовсім протилежними. Все це зумовлює причини для дискусій і свідчить про необхідність подальшого вивчення як самої ментальності так і близьких по значенню понять – менталітет, світогляд, традиції, дух нації та інші. Адже на даний час більша частина непорозумінь виникає через співвідношеннях цих понять між собою – дехто їх протиставлює, хтось вважає синонімічними й близькими, а хтось взагалі не вбачає між ними принципової різниці. Саме тому можна однозначно стверджувати лише одне - вивчення ментальності на сьогодні ще є остаточно не завершеним і актуальним.
Немає коментарів:
Дописати коментар