Робота Г. Співак являє собою своєрідний відгук на позицію Жиля Дельоза та Мішеля Фуко, що була представлена у їх діалозі «Інтелектуали та влада».
В своєму аналізі Співак звертає увагу на співвідношення двох різних значень репрезентацій – власне презентація і презентація у політичному контексті («представление» - «представительство» = «говорение от имени»). Натомість, у діалозі Фуко та Дельоза, як зазначає Співак, ці важливі розмежування стираються та ігноруються, їм не надається належної уваги та розмежування одне від одного. Наслідком такого упущення є повторне введення фігури суверенного суб’єкту.
Для того, щоб дати відповідь на питання «Чи можуть підпорядковані говорити?», Співак, яка є індійкою за походженням, звертається до історії індійської дівчини Бхуванешвари Бхадурі. Її історія повністю презентує та розкриває головну ідею праці Співак. Дівчина входила в одне із озброєних угрупувань, що брало участь у боротьбі за незалежність Індії. Бхуванешвар Бхадурі повісилась коли не змогла виконати одне із політичних доручень – вбивство. Але важливим було те, щоб її самогубство було сприйнято правильно, щоб його не трактували як результат порочної пристрасті. Саме для цього дівчина навмисно дочекалась менструації, яка робила неможливими підозри в її таємній вагітності і яка також суперечила канонам традиційного жіночого жертовного самогубства. Та навіть попри це, згодом існував варіант пояснення самогубства – від нещасного й порочного кохання.
Саме така неможливість для пригніченого суб’єкта бути почутим і є умовою можливості і неминучості самогубства дівчини. Проаналізувавши конкретний приклад, Співак стверджує: «Підпорядковані не можуть говорити» (самі за себе) - висновок, який вона робить. І додає, що представляти їх – це задача інтелектуала (зокрема жінки-інтелектуала). А також це може зробити і художник. Але тут важливо кожного разу проводити розмежування між двома різними значеннями репрезентації, усвідомлюючи їх співвідношення. Для ілюстрації ситуації Співак ставить риторичне питання-приклад: кого представляє художник – пригнічених чи, все ж таки тих, хто пригнічує? І вся складність питання про репрезентацію пригнічених полягає в тому, що його потрібно ставити радикально. Тут неможливе прийняття нейтральної позиції, оскільки неможливо повністю виключити складову політичного аспекту репрезентації.
В своєму аналізі Співак звертає увагу на співвідношення двох різних значень репрезентацій – власне презентація і презентація у політичному контексті («представление» - «представительство» = «говорение от имени»). Натомість, у діалозі Фуко та Дельоза, як зазначає Співак, ці важливі розмежування стираються та ігноруються, їм не надається належної уваги та розмежування одне від одного. Наслідком такого упущення є повторне введення фігури суверенного суб’єкту.
Для того, щоб дати відповідь на питання «Чи можуть підпорядковані говорити?», Співак, яка є індійкою за походженням, звертається до історії індійської дівчини Бхуванешвари Бхадурі. Її історія повністю презентує та розкриває головну ідею праці Співак. Дівчина входила в одне із озброєних угрупувань, що брало участь у боротьбі за незалежність Індії. Бхуванешвар Бхадурі повісилась коли не змогла виконати одне із політичних доручень – вбивство. Але важливим було те, щоб її самогубство було сприйнято правильно, щоб його не трактували як результат порочної пристрасті. Саме для цього дівчина навмисно дочекалась менструації, яка робила неможливими підозри в її таємній вагітності і яка також суперечила канонам традиційного жіночого жертовного самогубства. Та навіть попри це, згодом існував варіант пояснення самогубства – від нещасного й порочного кохання.
Саме така неможливість для пригніченого суб’єкта бути почутим і є умовою можливості і неминучості самогубства дівчини. Проаналізувавши конкретний приклад, Співак стверджує: «Підпорядковані не можуть говорити» (самі за себе) - висновок, який вона робить. І додає, що представляти їх – це задача інтелектуала (зокрема жінки-інтелектуала). А також це може зробити і художник. Але тут важливо кожного разу проводити розмежування між двома різними значеннями репрезентації, усвідомлюючи їх співвідношення. Для ілюстрації ситуації Співак ставить риторичне питання-приклад: кого представляє художник – пригнічених чи, все ж таки тих, хто пригнічує? І вся складність питання про репрезентацію пригнічених полягає в тому, що його потрібно ставити радикально. Тут неможливе прийняття нейтральної позиції, оскільки неможливо повністю виключити складову політичного аспекту репрезентації.
Немає коментарів:
Дописати коментар