«Археологія знання» Мішеля Фуко є теоретичним коментарем і деяким поясненням до попередніх його наукових робіт, які відносяться до циклу «археологічного періоду». Але, на відміну від них, у «Археології знання» центральними стають інші поняття - «дискурс», «дискурсивна практика» та «перервність» (прерывность). Саме цими ключовими поняттями активно оперує автор при поясненні власних наукових ідей. Сам автор, характеризуючи свою роботу, зазначив, що праця демонструє своє звертання до того простору, де виявляються, перетинаються та накладаються питання людського буття, свідомості, витоків і суб’єктивності.
Одним із центральних питань роботи є питання про те, як одна епістема змінює іншу. І саме для пояснення цього процесу Фуко опирається на поняття «перервності», яка є результатом само описування. В процесі їй надаються нові особливості. Явище перервності є одним із найважливіших для історичних дисциплін. В той самий час Фуко вважає його парадоксальним, оскільки воно одночасно виступає в двох ролях – як інструмент аналізу і як об’єкт дослідження. В доказ своєї думки Фуко стверджує, що ніякий історик не зміг би говорити по історію, якби не існував розрив, який і представляє йому її.
Одна із головних особливостей сучасної науки – це перетворення перервності з перепони в практику, її інтеграція в дискурс історика, саме тому неперервність сприймається вже не як небажана неминучість, а як необхідний концепт. Фуко зазначає, що поняття «перервності» затемнює інші усталені поняття, які вносять хаос у розуміння і тому від таких понять потрібно вміти звільнитись. ДО таких понять із негативним впливом у даному контексті він відносить
- поняття традиції,
- поняття впливу,
- поняття розвитку й еволюції,
- поняття ментальності та духу.
А також, в першу чергу, необхідно відмовитись від найбільш очевидного – від концепту книги і твору. Фуко виражає сумнів щодо того чи не є феномен матеріальної єдності книги умовністю поряд з її дискурсивною єдністю. ( цит. [приклад] «романы Стендаля или Достоевского не индивидуализируются в той же степени, что и романы, составляющие «Человеческую комедию», а те, в свою очередь, не различаются между собой в той же мере, что «Улисс» и «Одиссея». Границы книги никогда не очерчены достаточно строго: в ее названии, в первой и последней строке, во внутренних конфигурациях и в обособляющих ее формах содержится система отсылок к другим книгам, другим текстам и фразам, которые и образуют узлы языковой сетки. Эта игра отсылок находится в прямой зависимости от того, имеем ли мы дело с математическим трактатом или комментариями к тексту, с историческим повествованием или эпизодом во-манного цикла,— во всех этих случаях единство книги, понимаемое как средоточие связей, не может быть описано как тождественное.»).
Висновок із вище написаного: єдність і цілісність книги – мінлива і відносна. Як тільки книга стає предметом дослідження, тут же втрачає свою однозначність і вказівку на себе і тоді про природу книги ми можемо робити висновки лише виходячи зі складного поля дискурсу. Також Фуко наголошує, що опис дискурсу є протилежним до історії думки і це очевидна особливість.
В цілому Фуко критикує класичний підхід до історії. Щоб показати відмінність між класичною і сучасною історичною наукою він вводить поняття глобальної та тотальної історії. Глобальна – збирає всі феномени довкола єдиного центру. Тотальна – розгортається і відбувається у вигляді розсіювання. Найголовніша відмінність між ними полягає у відношенні до феномену документу. Для класичної філософії, документ – це мова, що замовкла, а для сучасної – це певний простір, який відкритий для освоєння. Документ вже не розглядається як «свідок» минулого, хоча раніше саме таким його робила історія.
Характеризуючи ситуацію наукових досліджень 1960их рр.., Фуко зазначає, що майже одночасно в усіх дисциплінах, які ми звикли об’єднувати під іменем «історії» (сюди він відносить історію ідей, науки, філософії, думки і літератури), зміщується центр уваги і дослідники переходять від загального опису до вивчення феномену «розриву». Це цілком закономірно, оскільки для нас важливо не просто зрозуміти зміст сказаного/почутого/прочитаного, але і визначити ступінь істинності. Саме тому історія по-новому починає сприймати документ і займається не тільки інтерпретацією, а й установленням істинності смислів, освоєнням та розвитком внутрішнього простору. Фуко приходить до висновку, що історія – це лише інструмент, з допомогою якого набувають гідного і правильного статусу всі види документів, які описують те чи інше суспільство. Отже, в своїй традиційній формі історія – це перетворення пам’ятника в документ, а сучасна історія – це механізм, що перетворює документ у пам’ятник.
Фуко приходить до виокремлення конкретних відмінностей між археологією знання і традиційною історією. Таких відмінностей він виділяє 4 (проте зазначає, що їх може бути і більше):
1) Відмінність в уявленні про новизну
2) Відмінність в аналізі протиріч
3) Відмінність в порівняльних описах
4) Відмінність в орієнтації трансформацій
Характеризуючи археологію та її роль, Фуко зазначає, що А. визначає правила утворення сукупності висловлювань. Тим самим вона демонструє яким чином послідовність подій стає об’єктом дискурсу – реєструється, описується, пояснюється, розроблюється за допомогою понятійного апарату і створює умови, в яких можливий теоретичний вибір. Також А. більш охоче ніж історія ідей говорить про розриви, здвиги, абсолютно нові форми позитивності і раптові перерозподіли.
Важливою є схема: «дискурсивна практика – знання – наука» – саме її розглядає археологія замість того, щоб розглядати схему «свідомість – пізнання – наука».
Отже, вся археологія знання базується на основних визначальних принципах. Їх можна виділити 4:
- Археологія розглядає дискурс як пам’ятник, а не як документ, не як знак іншої речі, а як річ в її власному об’ємі,
- Археологія намагається визначити дискурс в його специфічності і показати в чому саме полягає гра правил, які він використовує,
- Археологія прагне до визначення типів і правил дискурсивної практики, що пронизують індивідуальні твори.
- Археологія не обернена до витоків дискурсу, натомість вона дає системний опис дискурсу-об*єкта.
Немає коментарів:
Дописати коментар