Роман «Серце пітьми» в своїй основі має щоденник записів, що був зроблений автором під час його власної подорожі по річці Конго. Особистий досвід дав для Конрада чудовий матеріал для його літературних творів.
Основну частину твору становить розповідь головного героя від першої особи. Чарлі Марлоу – так його звали – розповідає про свою подорож до екваторіальної Африки, до торгової станції європейської компанії, щоб забрати звідти товар слонову кістку, а також вивезти звідти важливого, хворого агента компанії – містера Куртца, який є другою важливою постаттю у даному романі.
На перший погляд може здатись, що «Серце пітьми» - пригодницька розповідь, але, читаючи далі, можна зрозуміти, що її вирізняє складна сюжетна та алегорична організація, велика кількість засобів художньої виразності (зокрема надзвичайно важливі тут метафори та сарказм), ускладнена структура розповіді. Одна із найбільш помітних особливостей даного роману – надзвичайна концентрація проблем різного характеру (моральних, соціальних, гендерних, державних, частково політичних), але така особливість притаманна для всієї літератури початку 20 ст., а це свідчить про те, що причиною таких особливостей є сама епоха.
Центральна метафора твору – метафора темряви – непомітно вводиться автором ще на перших сторінках, коли Чарлі Марлоу зі своїми колегами по яхті спостерігають за заходом сонця: "...шар солнца должен был вот-вот угаснуть, пораженный насмерть прикосновением мрака, нависшего над толпами людей". Далі за змістом твору, оповідач Марлоу поринає в свої особисті думки, які, на перший погляд, можуть здатись незрозумілими і недоречними в контексті розвитку сюжетної лінії. Проте образи в його роздумах – глибоко символічні і зовсім не випадкові. Спочатку Марлоу уявляє молодого римлянина, який висадивсь на березі річки на околиці Римської імперії, однак цей безіменний образ – перше представлення сучасного імперіаліста Курца. Також Марлоу згадує двох жінок, які працюють у приймальній приміщення його компанії, вони вражають його тим. Що перманентно займаються однією й тією ж справою – плетінням з ниток. Вони ніби охороняють ворота самої темряви і плетуть саван із чорної шерсті. У підсвідомості читача може виникнути невипадковий образ та асоціація з античними богинями, які своїми нитками плетуть долі людей. Така асоціація викликає передчуття фатальності й напередвизначеності всього, що відбувається.
Чарлі Марлоу сприймається як надзвичайно гуманний персонаж, але водночас відчужений через своє небажання сприйняття реалій і середовища, в якому йому доводиться перебувати. Його вражає і щиро дивує байдужість до людського життя і до людської особи взагалі. По дорозі він бачить багато прикладів: хтось тоне у прибої, але ніхто не допомагає тій людині, проходить абсолютно безглуздий обстріл на пустинному березі – так зване примирення туземців-бунтарів. А його перші враження після прибуття продовжують загальний настрій – шестеро ув’язнених чорношкірих «бандитів». І попри те, що вони не знають у чому винуваті, бандити вони вже тому, що їм просто не може бути відоме поняття закону адже вони неосвічені й неграмотні чорні. Марлоу дістається до внутрішньої станції, адже його цікавість підігріта чутками про самого видатного чоловіка колонії. Дорогою він стає свідком численних сцен насилля, знущань, хвороб, смертей, випадків підлості білих та здичавілості чорношкірих. Підсвідомо Марлоу створює в своїй уяві образ такого відомого Куртца, уявляючи його як світоча прогресу, як високопрацездатну людину, адже він добуває стільки слонової кістки самостійно, скільки інші агенти – разом, пише статті у захист прогресу в європейських журналах. Та створений ним образ вмить руйнується. Коли Марлоу вперше побачив хворого Куртца – довгого й худого чоловіка в мареннях, він дізнається, що довкола хижини Куртца висять відрубані голови дикарів для того, аби відлякувати їх ще живих представників племен. А здобуття слонової кістки здійснювалось Куртцом не шляхом працелюбства та ентузіазму, а силою зброї, залякування й насилля. І тут Марлоу розуміє, що насправді «посланець милосердя й прогресу» виявивсь втіленням справжнього зла й жорстокості. Марлоу з сумом зазначає, що в імені Куртца стільки ж правди, скільки у його житті. Справа в тому, що «курц» з німецької перекладається як «короткий» в той час, коли власник цього імені був високого зросту – понад 2 метри. Очевидно, що це свідомий сарказм Джозефа Конрада.
Зло і темрява – тотожні лейтмотиви у розповіді Конрада і вони зосереджені у «Серці пітьми» - поступово смисл назви заголовку розкривається як відкриття «серця» чорної Африки, як викриття зла в людській природі. «Серце пітьми2 розкриває не один проблемний мотив, а декілька: соціальний - жорстка експлуатація колоній, антирасистські мотиви – засудження головним героєм жорстокості проти чорношкірих, моральні питання – коли істинне зло прикривається під маскою та образами добра. Марлоу цілком усвідомлює свій гуманізм та тимчасову віру на краще, але одразу ж зазначає, що такі думки розходяться з його життєвим досвідом, який свідчить про те, що у світі немає ні справедливості, ні істини, натомість скрізь є тільки безглуздість ідеалізму, егоїзм, жорстокість та насилля. Така песимістична концепція сприйняття буття притаманна для модернізму.
Марлоу не просто умовний оповідач, який є властивою фігурою для більш ранньої літератури. Він сам одночасно і дійова особа, і художня фігура, і образ, наділений біографічними рисами автора.
«Серце пітьми» було написано Конрадом в 1898-1899 роки, а ці роки – останні в правлінні королеви Вікторії, яка, як відомо, пишалася тим, що стояла на чолі величезної і найбільш високоморальної з усіх існуючих імперій. Поняття "імперіалізм" більш усвідомлювалось англійцями з позитивного аспекту - як цивілізаційна місія білої людини в країнах, які самі не здатні впоратися зі своїми проблемами і яким необхідна допомога ( про це також зазначав і Е. Саїд). Поняття "колоніалізм" насправді було не настільки піднесеним, за ним стояв, насамперед, комерційний прибуток і експлуатація чужих ресурсів. Марлоу стає свідком прямих злочинів колоніалізму і кримінально не покараних злочинів проти моральності, і ці злочини були натхненні й заохочені імперською ідеологією. Містер Курц в Європі був відомий як демократ, але служба в компанії перетворює його не просто в імперіаліста, а в справжнього варвара. Тому тут у Конрада прослідковується ідея про те, що цивілізація є зло, а первісна невинність племен – це благодать. Як доказ цього – його африканці сповнені життя не зважаючи ні на що і цілком пристосовані до існування на своїй землі.
Закладена в авторській позиції Конрада багатозначність, дає можливість різних інтерпретацій цього роману, тому не можна стверджувати, що моя власна інтерпретація – єдина вірна та однозначна.
Основну частину твору становить розповідь головного героя від першої особи. Чарлі Марлоу – так його звали – розповідає про свою подорож до екваторіальної Африки, до торгової станції європейської компанії, щоб забрати звідти товар слонову кістку, а також вивезти звідти важливого, хворого агента компанії – містера Куртца, який є другою важливою постаттю у даному романі.
На перший погляд може здатись, що «Серце пітьми» - пригодницька розповідь, але, читаючи далі, можна зрозуміти, що її вирізняє складна сюжетна та алегорична організація, велика кількість засобів художньої виразності (зокрема надзвичайно важливі тут метафори та сарказм), ускладнена структура розповіді. Одна із найбільш помітних особливостей даного роману – надзвичайна концентрація проблем різного характеру (моральних, соціальних, гендерних, державних, частково політичних), але така особливість притаманна для всієї літератури початку 20 ст., а це свідчить про те, що причиною таких особливостей є сама епоха.
Центральна метафора твору – метафора темряви – непомітно вводиться автором ще на перших сторінках, коли Чарлі Марлоу зі своїми колегами по яхті спостерігають за заходом сонця: "...шар солнца должен был вот-вот угаснуть, пораженный насмерть прикосновением мрака, нависшего над толпами людей". Далі за змістом твору, оповідач Марлоу поринає в свої особисті думки, які, на перший погляд, можуть здатись незрозумілими і недоречними в контексті розвитку сюжетної лінії. Проте образи в його роздумах – глибоко символічні і зовсім не випадкові. Спочатку Марлоу уявляє молодого римлянина, який висадивсь на березі річки на околиці Римської імперії, однак цей безіменний образ – перше представлення сучасного імперіаліста Курца. Також Марлоу згадує двох жінок, які працюють у приймальній приміщення його компанії, вони вражають його тим. Що перманентно займаються однією й тією ж справою – плетінням з ниток. Вони ніби охороняють ворота самої темряви і плетуть саван із чорної шерсті. У підсвідомості читача може виникнути невипадковий образ та асоціація з античними богинями, які своїми нитками плетуть долі людей. Така асоціація викликає передчуття фатальності й напередвизначеності всього, що відбувається.
Чарлі Марлоу сприймається як надзвичайно гуманний персонаж, але водночас відчужений через своє небажання сприйняття реалій і середовища, в якому йому доводиться перебувати. Його вражає і щиро дивує байдужість до людського життя і до людської особи взагалі. По дорозі він бачить багато прикладів: хтось тоне у прибої, але ніхто не допомагає тій людині, проходить абсолютно безглуздий обстріл на пустинному березі – так зване примирення туземців-бунтарів. А його перші враження після прибуття продовжують загальний настрій – шестеро ув’язнених чорношкірих «бандитів». І попри те, що вони не знають у чому винуваті, бандити вони вже тому, що їм просто не може бути відоме поняття закону адже вони неосвічені й неграмотні чорні. Марлоу дістається до внутрішньої станції, адже його цікавість підігріта чутками про самого видатного чоловіка колонії. Дорогою він стає свідком численних сцен насилля, знущань, хвороб, смертей, випадків підлості білих та здичавілості чорношкірих. Підсвідомо Марлоу створює в своїй уяві образ такого відомого Куртца, уявляючи його як світоча прогресу, як високопрацездатну людину, адже він добуває стільки слонової кістки самостійно, скільки інші агенти – разом, пише статті у захист прогресу в європейських журналах. Та створений ним образ вмить руйнується. Коли Марлоу вперше побачив хворого Куртца – довгого й худого чоловіка в мареннях, він дізнається, що довкола хижини Куртца висять відрубані голови дикарів для того, аби відлякувати їх ще живих представників племен. А здобуття слонової кістки здійснювалось Куртцом не шляхом працелюбства та ентузіазму, а силою зброї, залякування й насилля. І тут Марлоу розуміє, що насправді «посланець милосердя й прогресу» виявивсь втіленням справжнього зла й жорстокості. Марлоу з сумом зазначає, що в імені Куртца стільки ж правди, скільки у його житті. Справа в тому, що «курц» з німецької перекладається як «короткий» в той час, коли власник цього імені був високого зросту – понад 2 метри. Очевидно, що це свідомий сарказм Джозефа Конрада.
Зло і темрява – тотожні лейтмотиви у розповіді Конрада і вони зосереджені у «Серці пітьми» - поступово смисл назви заголовку розкривається як відкриття «серця» чорної Африки, як викриття зла в людській природі. «Серце пітьми2 розкриває не один проблемний мотив, а декілька: соціальний - жорстка експлуатація колоній, антирасистські мотиви – засудження головним героєм жорстокості проти чорношкірих, моральні питання – коли істинне зло прикривається під маскою та образами добра. Марлоу цілком усвідомлює свій гуманізм та тимчасову віру на краще, але одразу ж зазначає, що такі думки розходяться з його життєвим досвідом, який свідчить про те, що у світі немає ні справедливості, ні істини, натомість скрізь є тільки безглуздість ідеалізму, егоїзм, жорстокість та насилля. Така песимістична концепція сприйняття буття притаманна для модернізму.
Марлоу не просто умовний оповідач, який є властивою фігурою для більш ранньої літератури. Він сам одночасно і дійова особа, і художня фігура, і образ, наділений біографічними рисами автора.
«Серце пітьми» було написано Конрадом в 1898-1899 роки, а ці роки – останні в правлінні королеви Вікторії, яка, як відомо, пишалася тим, що стояла на чолі величезної і найбільш високоморальної з усіх існуючих імперій. Поняття "імперіалізм" більш усвідомлювалось англійцями з позитивного аспекту - як цивілізаційна місія білої людини в країнах, які самі не здатні впоратися зі своїми проблемами і яким необхідна допомога ( про це також зазначав і Е. Саїд). Поняття "колоніалізм" насправді було не настільки піднесеним, за ним стояв, насамперед, комерційний прибуток і експлуатація чужих ресурсів. Марлоу стає свідком прямих злочинів колоніалізму і кримінально не покараних злочинів проти моральності, і ці злочини були натхненні й заохочені імперською ідеологією. Містер Курц в Європі був відомий як демократ, але служба в компанії перетворює його не просто в імперіаліста, а в справжнього варвара. Тому тут у Конрада прослідковується ідея про те, що цивілізація є зло, а первісна невинність племен – це благодать. Як доказ цього – його африканці сповнені життя не зважаючи ні на що і цілком пристосовані до існування на своїй землі.
Закладена в авторській позиції Конрада багатозначність, дає можливість різних інтерпретацій цього роману, тому не можна стверджувати, що моя власна інтерпретація – єдина вірна та однозначна.
Немає коментарів:
Дописати коментар