Головна думка праці: «Орієнталізм» – це сукупність текстів, що розкривають аналітичні роздуми і позиції автора, що трактують стосунки Сходу й Заходу. Саїд підкреслював, що Новоєвропейська культура формувалась і набирала сили, протиставляючи себе Сходу, який виступав для європейців своєрідним образом «іншого».
Орієнталізм як явище породжений певними політичними тенденціями та силами. У праці Схід представлений як статичний і не здатний до самостійного розвитку. Східна динаміка з її власними законами соціальної еволюції була представлена як статика лише тому, що вона не Західна. Особливий, специфічний, «східний» тип розвитку був представлений як відсутність розвитку взагалі саме тому, що він не відповідав західним стандартам розвитку й прогресивності, тобто не був у відповідності з уявленнями про лінійний розвиток й прогрес. Саме так формувалась орієнталістська міфологія – існував утворений міф про інертний, соціально заціпенілий Схід. Створенню цього міфу сприяли не лише окремі вчені й науковці зі своїми міркування й науковими переконаннями, а й європейські письменники, поети й прості мандрівники. Останні, відвідуючи країни Сходу, цілеспрямовано, хоча, можливо, не завжди свідомо, шукали й помічали лише екзотику й підтвердження вже існуючих стереотипів ( поширені стереотипи, які згадує Саїд: «східна лінь», «східний деспотизм», «східна чутливість», «східне відчуження», абстрагування та ін..). Із цих стереотипів, в свою чергу, формувались і виводились наукові схеми – за принципом закону зворотного зв*язку. На цьому шляху орієнталізм перетворювався в систему завмерлих і сталих істин, перестаючи бути наукою. Можливо, дещо перебільшуючи, Саїд пише: «Справедливо буде сказати, що кожен європеєць, висловлюючись про Схід, проявив себе як расист, імперіаліст і майже етноцентрист».
Саїд зазначає, що значну роль у нав*язуванні орієнталізму освіченим людям на Сході в якості засобу їх самопізнання зіграло те, що адміністративними мовами колоній були англійська та французька мови. Це означає, що найбільша пізнавальна діяльність азіатів та африканців відбувалась не їх рідною мовою, а англійською або французькою. А вивчення незахідної цивілізації на мові західної цивілізації не могло не спричинити насадження європоцентризму.
Саїд пише, що європейський орієнталізм, як форма негативного ставлення до Сходу, почав розвиватись ще з давнини і його витоки – Гомер, Есхіл, Еврипід, а пізніше – Данте. Але в той самий час Саїд пише про значну роль орієнталізму в обслуговуванні колоніальних інтересів. Тому логічним є виникнення питання: орієнталізм – це позачасове явище чи все ж таки явище, притаманне 19 ст., – часу колоніального розподілу світу? І оскільки Саїд неодноразово підкреслює у своїй роботі наскрізний історичний характер ворожого ставлення Заходу до Сходу, його «Орієнталізм» виявляється позачасовим явищем, яке завжди рівне саме собі й існує не тільки як особливість колоніального періоду.
В праці досить чітко можна прослідкувати докір Саїда Заходу у створенні ворожого образу Сходу. Але таким чином одночасно автор ніби сам створює ворожий для Сходу образ Заходу, утворюючи певне протиріччя.
Отже, згідно Саїду, орієнталізм – це погляд на Схід, нав*язаний політичною владою, культурним дискурсом, стереотипами Західної Європи. В першу чергу маються на увазі великі колоніальні держави такі як Франція та Англія. Орієнталізм передбачає певне нерівноправ*я між Заходом та Сходом: другий не в змозі самостійно розповісти про себе, натомість перший просто зобов*язаний це зробити – шляхами наукових досліджень, систематизацією, подорожами, через застосування літератури й мистецтва. В ході цього процесу різні нації та культури об*єднуються в загальноприйняте поняття Сходу. Часто це поняття пов*язане із загрозою, небезпеками, спокусами, екзотикою (для прикладу тут Саїд наводить гареми, багатожонство, поширеність вживання опіатів). Коли мова йде про Схід, підкреслюється його древність, але водночас вона протиставляється сучасності та прогресивності, а тому сприймається як відсталий регіон, який повинен дати змогу Заходу (Європі) собі допомогти. Саїд приходить до того, що таке сприйняття Сходу – це ніщо інше як видумка Європи.
В цілому може здатись, що робота Саїда перед читачем ставить більше запитань ніж дає відповідей. Однозначними тут є критика заходоцентризму, аналіз політичних та суспільно-культурних процесів, що відбувались раніше і відбуваються досі постійно між Сходом та Заходом. Саїд аналітично презентує своє бачення того, що сьогодні популярно називати «діалогом» між культурами.
Немає коментарів:
Дописати коментар