Передмова: розглядаючи період з кінця 70их до 90их років, автор зазначає, що змінився не лише сам світ, а й дослідження націоналізму – в методах, масштабах та кількостях нових тематичних праць. З’явилися: «Нації перед націоналізмом» Д. А. Армстронга, «Націоналізм і держава» Дж. Брейлі, «Нації й націоналізм» Е. Геллнера, «соціальні передумови національного відродження в Європі» М. Гроха, «Етнічне походження нації» Е. Сміта та ін. ключові тексти. Автор зазначає, що у цьому виданні він просто намагався виправити фактичні, концептуальні помилки – це деякі заміни тексту першого видання та додані нові 2 розділи.
Вступ:
Цитує Тома Нейрна – автора основоположного «Розпаду Британії»: «Теорія націоналізму – це велика історична поразка марксизму». Вихідна позиція Андерсона: національність(має на увазі національну приналежність), так само, як і націоналізм, є культурними артефактами особливого роду. Щоб зрозуміти їх належним чином, потрібно дослідити їх виникнення, в який спосіб змінювалися їх значення і чому вони викликають такий потужний емоційний виклик. Андерсон вбачає часткову проблему у тому, що ми підсвідомо схильні уявляти існування Націоналізму з великої літери і слідом за тим класифікувати його як ідеологію взагалі. Андерсон вважає, що доцільніше було б трактувати його в одному ряду з поняттями «кровної спорідненості», «релігії», ніж з «лібералізмом» чи «фашизмом». Андерсон пропонує наступне визначення нації: це уявлена спільнота – при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна. Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості своїх співвітчизників, не зустрічатимуть їх, але все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності. Цитує думку Геллнера: «Націоналізм – це не пробудження нації до самоусвідомлення: він вигадує нації там, де їх ще не існує».
Культурні корені:
Пам’ятники й могили Невідомих солдатів – вшановуються саме тому, що вони залишаються навмисно порожніми. Вони заповнені примарними національними уявленнями. Все тому що націоналістична ідея цікавиться смертю, це наводить на думку про її глибоку спорідненість із уявою релігійною. Ця спорідненість ніяк не випадкова. Смерть – остання із можливих невідворотностей. Чари націоналізму обертають випадок на долю. Важливими для розгляду є 2 культурні системи – релігійна спільнота й династична держава.
Концепції часу:
Культурні корені:
Пам’ятники й могили Невідомих солдатів – вшановуються саме тому, що вони залишаються навмисно порожніми. Вони заповнені примарними національними уявленнями. Все тому що націоналістична ідея цікавиться смертю, це наводить на думку про її глибоку спорідненість із уявою релігійною. Ця спорідненість ніяк не випадкова. Смерть – остання із можливих невідворотностей. Чари націоналізму обертають випадок на долю. Важливими для розгляду є 2 культурні системи – релігійна спільнота й династична держава.
Концепції часу:
Занепад сакральних спільнот, родоводів і мов відбувався на тлі фундаментальної зміни в способах усвідомлення світу, яка, перш за все, й зробила можливим «вигадування» нації. Витоки націоналізму – туманні. Ідея соціологічного організму, який переміщається згідно з календарем у однорідному, порожньому часі, є точним аналогом ідеї нації, що теж сприймається цілісною спільнотою, яка розмірено просувається крізь історію. Газета являє собою «екстремальну» форму книги (приклад з Нью-Йорк таймс, про 4 різні події). Газета – прообраз швидкого старіння, вже на наступний день вона може бути неактуальною (тут порівняння з цукром, який не втрачає свою актуальність навіть попри те, що він зіпсуватись може, але актуальність не втрачається).
Витоки національної свідомості:
Книгодрукування, езотеризація латинської мови, вплив Реформації, повільні і географічно нерівномірне поширення окремих народних мов – важливі передумови ( в негативному значенні) занепаду латини. Також ці фактори сприяли виникненню нових уявлень національних спільнот. Капіталізм у смерті й мові знайшов двох достойних суперників.
Креольські першовідкривачі:
Розділ мав би стати, за задумом автора, центральним у книжці, оскільки саме тут зосереджено головний полемічний заряд щодо занадто європоцентричних попередників, схильних уперто, «незважаючи на жодні докази, вважати націоналізм європейським винаходом». «Європейські вчені, — пише Андерсон, — звиклі, що все суттєве в сучасному світі може походити тільки з Європи, надто легко брали за основу своїх моделей етнолінгвістичний націоналізм “другого покоління” (угорський, чеський, грецький, польський тощо), незалежно від того, чи були вони “прихильниками”, чи “опонентами” націоналізму». Американський приклад наводить Андерсона на цілком слушне питання: «чому саме спільноти так рано виробили ідею своєї належності до нації — набагато раніше від більшої частини Європи?». Ці спільноти не відрізнялися ані мовно, ані культурно, ані релігійно від метрополітальних спільнот (для пізніших націоналізмів така відмінність була вирішальною чи, принаймні, суттєвою); не мали вони й значного «середнього класу» — інтелігенції як головного рушія пізніших націоналізмів. Креольський націоналізм зародився в середовищі великих латифундистів, а нерідко й рабовласників, у союзі з менш чисельними торгівцями й професіоналами (юристами, військовими, дрібними чиновниками).
Уже ці початкові засновки стосуються більшою мірою Південної, ніж Північної Америки, котра не була ані мовно-культурно-релігійно однорідною, ані (відносно) бідною на представників «середнього класу».
Нічого дивного, отже, що новочасний націоналізм виник саме в Північній Америці, а не Південній. Дивно, швидше, що автор говорить про перший феномен лише побіжно, присвячуючи натомість майже весь розділ націоналізмові латиноамериканському.
Старі мови, нові моделі:
Завершення успішних національно-визвольних рухів в Америці досить тісно збігається з початком ери європейського націоналізму. І тут вирішальне значення надавалось «національним друкованим мовам», тоді як в Америці іспанська чи англійська не відігравали істотної ролі. Розділ присвячений спробі аналізу друкованої мови й піратству. Андерсон починає відштовхуватись від цитати Гердера: « Тому що кожен народ є народом: він має свою національну структуру, а також мову». Зазначає, що в Європі ця думка набула поширення і стала базою для багатьох подальших роздумів, наукових в тому числі. В концепціях мови відбувавсь переворот, його появі також сприяли відкриття й завоювання. Проте зазначає, що наукове порівняльне вивчення мов розпочалось лише у 17 ст. (зміна уявлень і розуміння в наступному напрямку: відтепер якщо всі мови мали спільний світський статус отже усі вони заслуговували на те, щоб їх вивчали й ними захоплювались, оскільки жодна із мов вже не належала Богу то хто мав це робити? З цього виходить наступне: з*являлись нові власники мови - носії цих мов, а отже й читачі).
Офіційний націоналізм та імперіалізм:
Базовий аналіз ситуації 19 століття, особливо другої його половини: філологічно-лексикографічна революція, піднесення внутрішньо європейських націоналістичних рухів, це створювало умови культурних протиріч і політичних проблем для багатьох династичних правителів. Романови панували над татарами, німцями й латвійцями, фінами, вірменами, росіянами. Габсбурги панували над мадярами, хорватами, італійцями, словаками, українцями й австрійськими німцями. Ганноверська династія правила бенгальцями й мешканцями Квебеку, шотландцями, ірландцями, англійцями. І часто одна династія правила між ворожими державами. Андерсон виокремлює явище «офіційного націоналізму» - рішучого злиття нації й династичної імперії. Якщо раніше націоналізм за зразок «брав» американську та французьку історії, то тепер сам став прикладом і взірцем для моделювання.
Остання хвиля:
Перша світова війна покінчила з епохою великих династій. Станом на 1922 р. вже не залишилось ні Габсбургів, ні Романових, ні Османів, ні Гогенцоллернів. Натомість з’явилась Ліга націй – відкрита для європейських народів. Для багатьох новоутворених держав саме європейські мови стали державними. Важливі фактори: винайдення мобільних засобів пересування (літак, пароплави, залізниця, автотранспорт), поширення освіти – не тільки колоніальною державою, а й приватними релігійними та світськими організаціями. Зростало усвідомлення моральної цінності сучасних знань навіть для колонізованих народів. В піднесенні націоналізму на колоніальних територіях вирішальну роль відігравала інтелігенція.
Патріотизм і расизм:
Андерсон зазначає, що культурні проекти націоналізму, а це музика, поезія, художня проза, образотворче мистецтво – дуже виразно виявляє націоналістичну і в тому числі й патріотичну любов. Ця любов таким чином проявляється у різноманітних формах та стилях. Природу політичної любові Андерсон пояснює об’єктом цієї любові – Батьківщиною, а на рівні більш локальному – з рідним домом. Важливу роль відіграє концепція родини як ідея виразу структури влади, хоча насправді в житті, родина усвідомлюється інакше більшою частиною людства - як безкорислива любов та єдність. Що стосується патріотизму: вмираючи з свою країну, яку, переважно, ніхто не має можливості вибрати, людина набуває моральної величі. Загибель за революцію також черпає свою велич з того, що вважається чимось фундаментально чистим. Андерсон знову повертається до тематики мови і наголошує в черговий раз на визначальній її функції.
Основні ідеї:
Розробка теорії націоналізму Андерсона пов'язана з його уявленням про те, що ні марксистська, ні ліберальна теорії не здатні дати адекватне пояснення цьому явищу.
Андерсон розглядає націю як соціально сконструйовану спільноту, уявлену людьми, що сприймають себе як її частину.
Андерсон визначає націю як «уявну політичну спільноту, і уявляється вона як щось неминуче обмежене, але в той же час суверенне». Уявна спільнота відрізняється від реальної, тому що вона не може бути заснованою на повсякденному спілкуванні віч-на-віч його учасників. Замість цього учасники утримують у своїй свідомості ментальний образ своєї подібності. Нація є уява, «оскільки члени навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості своїх побратимів по нації, не зустрічатимуться з ними і навіть не будуть чути про них, у той час як в уяві кожного з них живе образ їх спільноти».
Ці спільноти є уявними, обмеженими і разом з тим - суверенними. Обмежені - тому що нація завжди має на увазі існування інших націй. Нація - це не все людство, і специфіка її феномену саме в протиставленні іншим націям. Суверенні - тому що нації завжди прагнуть до автономії. Запорука цієї автономії - суверенна держава.
Крім того, нації є співтовариствами тому що «незалежно від фактичної нерівності і експлуатації, які в кожній нації можуть існувати, нація завжди розуміється як глибоке, горизонтальне товариство. У кінцевому рахунку, саме це братство протягом двох останніх століть дає багатьом мільйонам людей можливість не стільки вбивати, скільки добровільно вмирати за такі обмежені продукти уяви ».
На думку Андерсона, виникнення націй стало можливим внаслідок змін у сприйнятті часу і появи друкованого капіталізму.
Витоки національної свідомості:
Книгодрукування, езотеризація латинської мови, вплив Реформації, повільні і географічно нерівномірне поширення окремих народних мов – важливі передумови ( в негативному значенні) занепаду латини. Також ці фактори сприяли виникненню нових уявлень національних спільнот. Капіталізм у смерті й мові знайшов двох достойних суперників.
Креольські першовідкривачі:
Розділ мав би стати, за задумом автора, центральним у книжці, оскільки саме тут зосереджено головний полемічний заряд щодо занадто європоцентричних попередників, схильних уперто, «незважаючи на жодні докази, вважати націоналізм європейським винаходом». «Європейські вчені, — пише Андерсон, — звиклі, що все суттєве в сучасному світі може походити тільки з Європи, надто легко брали за основу своїх моделей етнолінгвістичний націоналізм “другого покоління” (угорський, чеський, грецький, польський тощо), незалежно від того, чи були вони “прихильниками”, чи “опонентами” націоналізму». Американський приклад наводить Андерсона на цілком слушне питання: «чому саме спільноти так рано виробили ідею своєї належності до нації — набагато раніше від більшої частини Європи?». Ці спільноти не відрізнялися ані мовно, ані культурно, ані релігійно від метрополітальних спільнот (для пізніших націоналізмів така відмінність була вирішальною чи, принаймні, суттєвою); не мали вони й значного «середнього класу» — інтелігенції як головного рушія пізніших націоналізмів. Креольський націоналізм зародився в середовищі великих латифундистів, а нерідко й рабовласників, у союзі з менш чисельними торгівцями й професіоналами (юристами, військовими, дрібними чиновниками).
Уже ці початкові засновки стосуються більшою мірою Південної, ніж Північної Америки, котра не була ані мовно-культурно-релігійно однорідною, ані (відносно) бідною на представників «середнього класу».
Нічого дивного, отже, що новочасний націоналізм виник саме в Північній Америці, а не Південній. Дивно, швидше, що автор говорить про перший феномен лише побіжно, присвячуючи натомість майже весь розділ націоналізмові латиноамериканському.
Старі мови, нові моделі:
Завершення успішних національно-визвольних рухів в Америці досить тісно збігається з початком ери європейського націоналізму. І тут вирішальне значення надавалось «національним друкованим мовам», тоді як в Америці іспанська чи англійська не відігравали істотної ролі. Розділ присвячений спробі аналізу друкованої мови й піратству. Андерсон починає відштовхуватись від цитати Гердера: « Тому що кожен народ є народом: він має свою національну структуру, а також мову». Зазначає, що в Європі ця думка набула поширення і стала базою для багатьох подальших роздумів, наукових в тому числі. В концепціях мови відбувавсь переворот, його появі також сприяли відкриття й завоювання. Проте зазначає, що наукове порівняльне вивчення мов розпочалось лише у 17 ст. (зміна уявлень і розуміння в наступному напрямку: відтепер якщо всі мови мали спільний світський статус отже усі вони заслуговували на те, щоб їх вивчали й ними захоплювались, оскільки жодна із мов вже не належала Богу то хто мав це робити? З цього виходить наступне: з*являлись нові власники мови - носії цих мов, а отже й читачі).
Офіційний націоналізм та імперіалізм:
Базовий аналіз ситуації 19 століття, особливо другої його половини: філологічно-лексикографічна революція, піднесення внутрішньо європейських націоналістичних рухів, це створювало умови культурних протиріч і політичних проблем для багатьох династичних правителів. Романови панували над татарами, німцями й латвійцями, фінами, вірменами, росіянами. Габсбурги панували над мадярами, хорватами, італійцями, словаками, українцями й австрійськими німцями. Ганноверська династія правила бенгальцями й мешканцями Квебеку, шотландцями, ірландцями, англійцями. І часто одна династія правила між ворожими державами. Андерсон виокремлює явище «офіційного націоналізму» - рішучого злиття нації й династичної імперії. Якщо раніше націоналізм за зразок «брав» американську та французьку історії, то тепер сам став прикладом і взірцем для моделювання.
Остання хвиля:
Перша світова війна покінчила з епохою великих династій. Станом на 1922 р. вже не залишилось ні Габсбургів, ні Романових, ні Османів, ні Гогенцоллернів. Натомість з’явилась Ліга націй – відкрита для європейських народів. Для багатьох новоутворених держав саме європейські мови стали державними. Важливі фактори: винайдення мобільних засобів пересування (літак, пароплави, залізниця, автотранспорт), поширення освіти – не тільки колоніальною державою, а й приватними релігійними та світськими організаціями. Зростало усвідомлення моральної цінності сучасних знань навіть для колонізованих народів. В піднесенні націоналізму на колоніальних територіях вирішальну роль відігравала інтелігенція.
Патріотизм і расизм:
Андерсон зазначає, що культурні проекти націоналізму, а це музика, поезія, художня проза, образотворче мистецтво – дуже виразно виявляє націоналістичну і в тому числі й патріотичну любов. Ця любов таким чином проявляється у різноманітних формах та стилях. Природу політичної любові Андерсон пояснює об’єктом цієї любові – Батьківщиною, а на рівні більш локальному – з рідним домом. Важливу роль відіграє концепція родини як ідея виразу структури влади, хоча насправді в житті, родина усвідомлюється інакше більшою частиною людства - як безкорислива любов та єдність. Що стосується патріотизму: вмираючи з свою країну, яку, переважно, ніхто не має можливості вибрати, людина набуває моральної величі. Загибель за революцію також черпає свою велич з того, що вважається чимось фундаментально чистим. Андерсон знову повертається до тематики мови і наголошує в черговий раз на визначальній її функції.
Основні ідеї:
Розробка теорії націоналізму Андерсона пов'язана з його уявленням про те, що ні марксистська, ні ліберальна теорії не здатні дати адекватне пояснення цьому явищу.
Андерсон розглядає націю як соціально сконструйовану спільноту, уявлену людьми, що сприймають себе як її частину.
Андерсон визначає націю як «уявну політичну спільноту, і уявляється вона як щось неминуче обмежене, але в той же час суверенне». Уявна спільнота відрізняється від реальної, тому що вона не може бути заснованою на повсякденному спілкуванні віч-на-віч його учасників. Замість цього учасники утримують у своїй свідомості ментальний образ своєї подібності. Нація є уява, «оскільки члени навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості своїх побратимів по нації, не зустрічатимуться з ними і навіть не будуть чути про них, у той час як в уяві кожного з них живе образ їх спільноти».
Ці спільноти є уявними, обмеженими і разом з тим - суверенними. Обмежені - тому що нація завжди має на увазі існування інших націй. Нація - це не все людство, і специфіка її феномену саме в протиставленні іншим націям. Суверенні - тому що нації завжди прагнуть до автономії. Запорука цієї автономії - суверенна держава.
Крім того, нації є співтовариствами тому що «незалежно від фактичної нерівності і експлуатації, які в кожній нації можуть існувати, нація завжди розуміється як глибоке, горизонтальне товариство. У кінцевому рахунку, саме це братство протягом двох останніх століть дає багатьом мільйонам людей можливість не стільки вбивати, скільки добровільно вмирати за такі обмежені продукти уяви ».
На думку Андерсона, виникнення націй стало можливим внаслідок змін у сприйнятті часу і появи друкованого капіталізму.
Немає коментарів:
Дописати коментар